Вячеслав Азаров: Политическая партия «Союз анархистов Украины» считает введение Военного положения неправомерным и направила заявление в Европейский суд по правам человека

  Автор:
  78

Политическая партия «Союз анархистов Украины» (САУ) считает введение Военного положения в части областей Украины неправомерным и серьезно ограничивающим наши права и свободы. По этому поводу САУ сегодня, 27 ноября 2018 г. первой из политических сил направила заявление в Европейский суд по правам человека.

 

Союз анархистов Украины

Пояснювальна частина
Заяви ПП «Союз анархістів України»
до Європейського суду з прав людини
з приводу введення в Україні воєнного стану.

ЗАЯВА

E. Описання фактів

Заявник є політичною партією в Україні. В якості політичної партії, Заявник брав участь в парламентських виборах і постійно проводить демонстрації та інші масові заходи з невеликим числом учасників. Заявник видає газету «Набат». Політична активність Заявника особливо значна в період виборчих кампаній.

26.11.2018 року Президент України видав Указ №390/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26.11.2018 року» щодо надзвичайних заходів із забезпечення державного суверенітету і незалежності України та ведення воєнного стану в Україні» (надалі-Указ), яким введено воєнний стан в Україні.

26.11.2018 року прийнято Закон України Про затвердження Указу Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні (надалі — Закон).
Даним законом воєнний стан вводиться не по всій території України, а лише в окремих областях: Вінницькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Чернігівській, а також Донецькій, Запорізькій, херсонських областях та внутрішніх водах України Азово-Керченській акваторії.

Базовим регіоном Заявника є Одеська область, на якій Указ вводить обмеження свобод.

Воєнний стан було введено в зв’язку з єдиним інцидентом: затриманням 25.11.2018 року прикордонниками Російської Федерації українського громадянського буксира і двох військових катерів, які проходили біля окупованого Росією українського Криму. За версією Російської Федерації, неспростованої українською стороною і, яка не суперечить опублікованими даними радіоперехоплення, затримання було пов’язано з тим, що українські кораблі, в тому числі військові, відмовилися вийти на радіоконтакт, пройти необхідну реєстрацію і здійснювати пересування відповідно до навігаційного розкладу, чим створювали небезпеку для судноплавства.

Для затримання, російські прикордонники застосували мінімально необхідну силу: своїми кораблями прагнули зруйнувати кермові системи українських кораблів. Мінімальність застосування сили російською стороною підтверджується ушкодженнями, отриманими їх кораблями під час зіткнення.

Як вбачається з радіоперехоплення, російські прикордонники застосували зброю — за їхньою версією, виключно для попереджувальної стрільби — тільки після того, як українські кораблі привели свої знаряддя в бойову готовність.

За загальною нормою, провокація протиправної поведінки не повинна мати позитивних наслідків для провокатора. Поза сумнівом, українська сторона спровокувала інцидент, відправляючи військові кораблі для «прориву в Азовське море». При цьому, відсутня будь-яка необхідність переходу українських катерів в Азовське море, і російська сторона не перешкоджала такому проходу за умови дотримання загальноприйнятої процедури навігації (Босфор, Суец), тим більше — в оспорюваних територіальних водах.

F. Заява про стверджувані порушення Конвенції та/або Протоколів до неї і Ваші доводи

Стаття 15 § 1
Заявник стверджує, що Указ порушує баланс суспільних і приватних інтересів, а саме: не спрямований на досягнення реального суспільного інтересу, служить лише цілям виборчої кампанії, істотно і непередбачувано порушує права Заявника.

Ст.15 § 1 Конвенції встановлює критерії для обмеження свобод. Вони можуть вводиться в період «війни чи іншої вкрай суспільної небезпеки». Причому, «небезпека» повинна бути не будь-якою, а «загрозою життю нації». Інший релевантний критерій: обмеження можуть бути введені «в тій мірі, яка строго необхідна в силу обставин даної ситуації».

ЄСПЛ зазначає, що під «іншу суспільну небезпеку» підпадає «виняткова ситуація кризи або термінової небезпеки, яка впливає на населення в цілому і являє собою загрозу організованої життя суспільства, з якого складається держава» (Lawless v. Ireland (no. 3), § 28).

Інцидент, що стався між кораблями 25.11.2018 року не є «загрозою життю нації». Не є інцидент і «винятковим»: за п’ять років неоголошеної російсько-української війни, проросійськими силами сепаратистських анклавів України захоплено і знищено велику кількість української військової техніки і цивільних об’єктів. Проте, військовий стан не було оголошено, коли бойові дії на сході України йшли досить активно, а питання територіальної цілісності України було відкритим. Президент визнає в Указі, що інцидент був «черговим», що є несумісним з винятковістю ситуації.

Інші факти російсько-української неоголошеної війни, згадані в Указі як підстави, не конкретні або не задовольняють критеріям терміновості і винятковості. Вони діють на протязі тривалого часу, і весь цей час Україна вела військові дії, не вдаючись до обмеження базових свобод громадян воєнним станом.

Відсутність терміновості підтверджується і тим, що Указ був введений в дію Законом через два дні після прийняття Закона парламентом.

Інцидент з кораблями не погрожував не тільки всій Україні в цілому, але і якомусь одному регіону (Ireland v. The UK, §205). Не можна сказати, що інцидент погрожував навіть Криму, оскільки, що парадоксально, саме в Криму Україна і не ввела військовий стан. Інцидент не становив небезпеки такої, що звичайні заходи для забезпечення громадської безпеки явно недостатньо (Denmark, Norway, Sweden and the Netherlands v. Greece (the «Greek case»), Commission report, §153).

Не дотримано балансу інтересів для обмеження свобод.

Указ Президента свідомо не спрямований на досягнення заявлених у ньому цілей. Очевидно, що за відсутності розгортання конкретних ешелонів мобілізації, за 30 днів неможливо виконати «забезпечення поставки Збройним силам матеріально-технічних ресурсів і майна». Указ не містить жодної конкретної інструкції про дії органів влади, крім підготовки бомбосховищ, якась діяльність явно не вимагає обмеження базових свобод громадян.

Поза сумнівом, що держава навіть не почне реалізацію декларативного п.4 Указу: уряду «ввести в дію план впровадження і забезпечення заходів правового режиму воєнного стану». У будь-якому випадку, ці декларативні вимоги Указу ніяк не вимагають обмеження свобод.

Введені воєнним станом обмеження свобод порушують критерії Суду, який перевіряє:
— чи були звичайні закони достатні, щоб впоратися з небезпекою надзвичайної ситуації (Lawless v. Ireland (no. 3), § 36; Ireland v. the United Kingdom, § 212); протягом 5 років війни звичайні закони були достатні;

— чи були обмеження реальною відповіддю на надзвичайну ситуацію (Brannigan and McBride v. the United Kingdom, § 51);

— чи були обмеження свобод обмежені і обгрунтовані (Brannigan and McBride v. the United Kingdom, § 66); ні, обмеження не були вузькими — наприклад, заборона лише проросійської агітації. Обмеження залишилися невідомими, які не обмежені, максимально широкими, в порушення Hirst no.2 v the UK;

— чи може суд розглядати конкретні обмеження свобод (ibid., § 54);

— чи передбачені гарантії проти зайвого втручання в реалізацію свобод (ibid., §§ 216-219; Lawless v. Ireland (no. 3), § 37; Brannigan and McBride v. the United Kingdom, §§ 61-65; Aksoy v. Turkey, §§ 79-84).

Порушено вимоги про прозорість закону

В Указі йдеться лише про те, що свободи «можуть бути» обмежені. Ким, коли, на якій підставі, за якою процедурою? Конституція України в ст.19 вимагає від органів влади дій на підставі закону. Тільки законом можуть обмежуватися свободи. Але, затверджуючи Указ Президента, парламент в Законі не передбачив будь-яких конкретних обмежень свобод. Указ створює реальну небезпеку обмеження цих свобод, які не прояснюють масштабу обмежень.

Дійсно, ЄСПЛ передбачає, що держава «може відходити» (measures can involve a derogation) від гарантій свобод, а не автоматично відходити від них. Тим часом, процедура «може» повинна бути хоч якось врегульована в національному законодавстві.

Указ переписувався на ходу. У версії, схваленої парламентським комітетом, військовий стан вводився на 60 днів, в опублікованій — на 30 днів. Після неофіційного відмови парламенту затвердити первинний текст Указу, Президент негайно відкликав колишній законопроект і подав новий (стор.__). Закон вводить військовий стан на деяких територіях, тоді як Указ — в цілому по Україні, причому законодавство дозволяє парламентаріям затвердити або не затвердили указ про введення воєнного стану, а не вносити в нього зміни.

Українське законодавство вимагає згоди парламенту для введення надзвичайного стану, але не для його продовження. Фактично, відсутній парламентський і судовий нагляд за діями президента, який має можливість нескінченно продовжувати військовий стан.

Зловмисність

Чи не за випадковим збігом, за п’ять років військових дій, обмеження громадянських свобод воєнним станом з’явилися саме в момент президентських виборів в Україні — в ситуації, коли опитування показують чинному президенту підтримку близько 13%. Суспільна небезпека, яка загрожує життю народу, не повинна стати приводом для обмеження свободи політичних дебатів (Mehmet Hasan Altan v. Turkey *, § 210; Şahin Alpay v. Turkey *, § 180).

Запровадження воєнного стану на один місяць означає, в контексті президентської виборчої кампанії, яка повинна завершитися 31 березня, що обмеження свобод припадають на єдину активну фазу цієї кампанії. Потім — після 26 грудня — наступають тривалі свята до, фактично, 15 січня, коли суспільне життя в Україні завмирає, потім починаються морози, які виключають проведення масових заходів. У підсумку, для виборчої кампанії залишаються останні два тижні березня, які зазвичай пов’язані з потеплінням.

Стаття 11 § 1
Недотримання державою ст. 15 § 1 Конвенції при ухваленні Указу та Закону призвело до порушення права Заявника на свободу мирних зібрань.

Стаття 10 § 1
Недотримання державою ст. 15 § 1 Конвенції при ухваленні Указу та Закону призвело до порушення права Заявника на свободу вираження поглядів, що виразилось в обмежені базових свобод, в тому числі права Заявника на свободу слова і свободу преси.

 

Источник

Интересная статья? Поделитесь ею пожалуйста с другими:
Оставьте свой комментарий:

на Блоге
в Вконтакте
в Фейсбук